Блоги

Любов до землі через покоління: на чому тримається «Успіх» родини Потравка

769

Часто обставини визначають подальший хід подій в житті людини. Це і називається доля. Ніхто не знає, як би склалося життя голови фермерського господарства «Успіх» Сергія Потравка, якби не нещастя, яке сталося в його родині в 1996 році, але вже точно Снігурівський район не здобув би сумлінного аграрія і просто хорошу людину.

«Раніше я був водієм, а після смерті батька в 1996 році дядько забрав мене з Донецької області міста Красноармійське. Спочатку допомагав дядькові, а в 1997 році він мені сказав: «Давай вже сам пробуй». Я взяли в оренду 30 гектарів землі спочатку і так потихеньку… Посіяв пшеницю, насіння продав, купив свій перший трактор, і ось сьогодні я обробляю в сукупності 114 га землі — тільки зернові», — розповідає Сергій Потравка.

Прізвище Потравка знайоме багатьом жителям Снігурівського району, та найбільше про родину фермерів можуть розповісти у селі Промінь. Саме завдяки трьом дужим чоловікам й чесним фермерам — Потравку Володимиру Анатолійовичу, його сину Євгену Володимировичу та племіннику Сергію Михайловичу — життя селян якісно змінилося.

«У нашому невеликому селі Промінь залишилося три-чотири фермери: я, мій дядько і брат. Свердловину для села ми допомогли зробити. Сьогодні стоїть питання про під’їзди до населеного пункту, потрібно відсипати дорогу. На садочок, на школу… Ми завжди намагаємося допомагати. Дядько мій має фермерське господарство «Веселка», він утримує футбольну команду за свій рахунок. Люди постійно до нього звертаються за допомогою, і я приєднуюся до всіх ініціатив. Я живу тут з 1996 року, в основному все робимо своїми силами. Люди, техніка — все ми», — каже Сергій.

Фермерство для Потравків – вже родинна справа. Навіть син Сергія в свої одинадцять років знає, що коли виросте, стане аграрієм. Хоча сам батько, схоже, не в захваті від цієї перспективи.

«Я йому кажу, синку, краще добре вчися і йди на лікаря. Там більш престижна робота, зараз фермер — це непрестижне. Бути добрим лікарем завжди краще, ніж бути фермером. Ось всі кажуть: ми робимо хліб. Але ж разом з тим скаржаться: «КамАЗ» поїхав — дорогу розбив. Але цей «КамАЗ» везе не тільки зерно, а він везе податки, везе борошно і везе вам хліб. Цього, на жаль, не розуміють. Скажімо, в цьому році останній дощ був 2 червня, у мене зараз на полі трактор оре — повна сухість. Опадів немає, посівів відповідно теж хороших немає. Тому користуючись нагодою всім бажаю врожаїв, статечної вологи, ну і звичайно ж, державної допомоги, щоб хоча б держава звернула увагу на нас. Якщо давати дотації, то всім — і маленьким, і трохи більшим, як в Польщі», — розмірковує Сергій Потравка.

За словами Сергія Михайловича, тільки якщо існуватимуть державні програми для допомоги малим фермерам, в аграріїв буде майбутнє. Наприклад, пільгові умови кредитування.

«Сьогодні зрошення – то дуже дорого для невеликих фермерів. Кредити сьогодні теж не дуже доступні. Можливо, з часом щось зміниться, як би там не було, ми переживаємо сьогодні лихоліття для сільського господарства. Я дрібний фермер, у мене немає великого обороту, а великі господарства на пільговій системі оподаткування, якщо у нього соняшник купують по 11 тисяч, то я свій реалізовую по 8800, і знову ж таки — я витрачаю на техніку. Тобто половину ти віддаєш кудись», — каже аграрій.

Крім того, галузь переживає кадровий голод. Справа в тому, що молодь не хоче вчитися на водіїв-трактористів, бо, як кажуть фермери, це дуже важко та непрестижне.

«Я виховувався за радянських часів, бачив, як працюють батьки, я розумів, що повинен працювати на виробництві. Не хочу нікого ображати, але 20% молоді сидить на шиї у батьків. Бути трактористом немодно, та і важка то робота. Буває виїжджаємо о другій і повертаємося об 11 ночі. Зараз агронома спробуй знайти. Я в 2010 році закінчував заочно аграрний інститут, так у нас в основному дівчатка вчилися, лише заради диплома. Вони сівалку в очі ніколи не бачили. Ось така добірка кадрів», — усміхається співрозмовник.

Ваш комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Новости