Наш земляк, полковник, Ванько Володимир Степанович – командир батальйону «Святий Миколай», більшу частину свого життя провів на службі, але останній 2014-2015 рік назавжди залишиться в пам’яті як найбільш важкий, адже пройшов він в зоні бойових дій на Сході України.
Сьогодні, коли батальйон виведений на Миколаївщину, бійці, як і сам полковник, в думках ще живуть на тій війні, знов і знову шукаючи відповіді на питання: навіщо і за що жителі Донбасу піддали свій край руйнації, а головне, загинули тисячі наших громадян. Разом з тим батальйон готовий в будь-який час повернутись в зону бойових дій, щоб не допустити поширення зарази сепаратизму на інші території України, в тому числі і в наш край.
Володимир Степанович Ванько народився в 1970 році, в м. Снігурівці. Закінчив Снігурівську ЗОШ № 2, а також займався в спортивній школі дзюдо. Далі була служба в армії, в повітряно-десантних військах. По закінченню служби Володимир Степанович пов’язав свою долю з міліцією. Спочатку працював в Снігурівському райвідділі на різних посадах, потім був призначений начальником міліції Арбузинського району. Після закінчення служби в міліції, працював директором державного підприємства «Агрономія», потім працював в ДП «Південне», а в останні роки на залізниці. Та коли розпочалась війна на сході України, не зміг байдуже спостерігати за подіями і в травні 2014 року пішов добровольцем в батальйон патрульної служби міліції особливого призначення. За рік довелось побувати в різних «гарячих» містах Донбасу. Це Сватове, Лутугіне, Щастя, Трьохізбенка, Золоте, прикривав Луганський аеропорт. Доводилось виводити мирних жителів населених пунктів з-під обстрілів.
Спочатку Володимир Степанович був помічником командира батальйону, а згодом став його командиром. Найбільшою удачею за рік війни вважає те, що жоден боєць батальйону не загинув, були лише поранені. Разом з тим бійці боляче переживали за гибель побратимів з інших підрозділів, з якими пліч-о-пліч відстоювали Батьківщину. А ще боляче було залишати раніше відвойовані міста, і особливо Лутугіне. До цього часу бійці прагнуть повернутись в це місто.
Специфіка батальйону така, що доводилось багато спілкуватись з місцевим населенням. Дуже дивувала надзвичайна зомбованність і агресивність людей. Російська пропаганда відпрацювала там на сто відсотків, тому дуже важко було налагоджувати контакти з людьми, особливо з тими, чиї родичі проживають на території, контрольованій бойовиками, або воюють в збройних формуваннях сепаратистів. Але, як каже Володимир Степанович, протягом року багато людей «прозріли» та змінили своє ставлення до наших військових і до України в цілому. Вже нема такої відвертої агресії. Багато людей стали підтримувати українську армію. Вони мають змогу порівняти життя з бандитськими, так званими, ДНР і ЛНР і законною українською владою. В
ійна, яку вони самі ж собі накликали принесла їм руйнування та страждання. Сьогодні для них саме головне повернути мир, свої міста, свої оселі. Люди, які побачили, пережили багато біди і горя цінують мир, — каже Володимир Степанович. І сьогодні, українській владі потрібно підтримати цих людей, дати їм надію і показати перспективу кращого життя. А це означає, що в Україні повинні проводитись реальні реформи, люди повинні відчувати зміни на краще, в кожному місті, кожному селі.
Незабаром відбудуться вибори до місцевих рад, тому необхідно, вважає Володимир Степанович, обрати нових, порядних, чесних обранців, які не на словах, а на ділі показали свій патріотизм, своє бажання працювати на користь громади. Це в повній мірі стосується і нашої Снігурівщини, каже Володимир Степанович, яка десятиліттями живе без води, без газу, без доріг, в бур’янах та смітті. Але все це можна змінити, подолати, головне, щоб на нашій землі був мир.
А.Рудчак
Ваш комментарий