Нещодавно мені довелось познайомитись з одною гарною, цікавою людиною, нашим земляком, бійцем добровольчого батальйону «Дніпро-1», Ткачовим Іваном Васильовичем.
Хоч бойовий позивний у нього «Лютий», це дуже інтелігентна, освічена людина, патріот України, взірець нового покоління молоді. Саме такі молоді хлопці, в минулому році, коли над Україною нависла небезпека, не чекаючи ніякої мобілізації, першими стали на її захист. Саме вони, не маючи належного озброєння, техніки, засобів захисту, часто ціною свого життя, зупинили агресора, дали можливість відновити напівзруйновану армію.
Ми пишаємось, що і наша Снігурівщина дала Україні такого героя. Іван народився в Cнігурівці в квітні 1987 році, навчався в Снігурівський ЗОШ № 1, але закінчив школу вже на Донбасі в м. Димитрів. Після школи навчався в Донецькому Національному технічному університеті, за спеціальністю інженер-розробник корисних копалин. По закінченні університету працював на одній із шахт Донбасу.
Під час революції гідності, не дивлячись на шалений тиск, підтримав майдан.
Коли почались бойові дії на Донбасі, не вагаючись, вступив в ряди добровольчого батальйону «Дніпро-1» і провоював в ньому з 5 серпня 2014 року до 16 серпня 2015 року. В основному захищав населений пункт Піски біля відомого Донецького аеропорту. За ці бої нагороджений нагрудним знаком «За відвагу»
В даний час продовжує службу в батальйоні, який переформований в полк і виведений з передових позицій.
Під час розмови з Іваном я все більше переконувався, що це дуже міцна духом людина. На моє питання, що було для нього найважчим за рік війни, він відповів:
«Війна є війна, і на ній завжди є втрати, тому найважче було втрачати бойових друзів-побратимів. Все можна подолати, пережити, і страх, і побутові незручності, і холод, і багато чого іншого, але найболючіше бачити як гинуть твої побратими. Але разом з тим, війна дала мені справжніх, надійних друзів, заставила переосмислити багато життєвих цінностей».
Ми досить часу обговорювали відношення жителів Донбасу до війни, до наших воїнів, про те, як вони бачать закінчення війни.
Звичайно, я не втримався від запитання про те, чи нема в нього розчарування щодо майдану, війни, розвитку політичної ситуації в державі.
«Це дуже болюча тема, — важко зітхаючи, відповів Іван. -Були моменти розчарування, коли бачили, як розгортаються політичні події в нашій країні, як гальмуються реформи, як саботується боротьба з корупцією, як знову піднімає голову свора Януковича, як важко іде мобілізація до української армії. Але я, як і більшість моїх побратимів, розуміємо, що, якщо ми зараз покинемо боротьбу, нічого в країні не зміниться, що справу революції гідності, за яку загинула «небесна сотня», віддали своє життя тисячі патріотів, захищаючи Батьківщину на Сході України потрібно довести до кінця. Саме тому багато наших «атошників» і волонтерів вирішили продовжувати боротьбу ідучи в усі органи влади, як державного управління, так і місцевого самоврядування.
Лозунг «Ніхто крім нас» та «Хто, як не ми» актуальний і в мирній розбудові України. Сподіваємось на довіру і підтримку порядних, чесних людей, патріотів України».
Ми ще деякий час розмовляли про історію України, її майбутнє, про проблеми Донбасу, а також нашої Снігурівки. А я відчував почуття гордості за те, що в нашій державі є такі люди, така патріотична молодь, яку ми частенько звинувачували у байдужості, негілізмі. А вони в час небезпеки для країни, як колись їхні діди та прадіди пішли і своїми життями захистили Батьківщину, продовжують боротись за її краще майбутнє. Такій молоді, як Іван Ткачов можна довіритись. Чи не так?
А.Рудчак
Ваш комментарий